Любомльський краєзнавчий музей

У Любомльському краэзнавчому музеї відбулося відкриття виставки "Незламний борець за волю України"ць

музей — Sun, 08 Mar 2015 06:46:40 GMT

6 березня 2015 р. у Любомльському краєзнавчому музеї відбулося відкриття виставки «Незламний борець за волю України», присвяченої100-річчю від дня народження великого українця, видатного політв’язня та дисидента Данила Лаврентійовича Шумука (1914-2004). Так, в кінці минулого року фонди науково-дослідної установи Любомльщини поповнилися унікальною колекцією – архівом, бібліотекою, нагородами та особистими речами відомого учасника українського руху опору Данила Шумука. Велику збірку матеріалів,що висвітлюють життєвий і творчий шлях славного патріота, передала його внучка, жителька м. Красноармійськ Донецької області – Ніна Іванівна Калач. Саме комплекс цих переданих речей і став основою для відкриття виставки, присвяченої уродженцю нашого краю. Ще напередодні святкових заходів, Ніна Іванівна, на запрошення працівників музею, прибула на Волинь. Тут вони оглянула м. Ковель, де сьогодні проживають родичі і знайомі Д.Шумука, а згодом завітала на малу батьківщину свого дідуся - с.Підгородно. Учні місцевої школи на чолі із директором Надією Савосюк, вітали шановну гостю із хлібом-сіллю, провели екскурсію по школі, згодом відвідали місцеву бібліотеку (сюди Ніна Іванівна подарувала книгу свого діда «Пережите і передумане» з автографом автора), церкву Св. Іоанна Богослова. Потому, пані Ніна навістила с. Боремщина, де народився Д.Шумук, поспілкувалася із місцевими жителями. Продовження заходів, присвячених пам’яті відомого політв’язня і дисидента відбувалося уже у стінах Любомльського краєзнавчого музею, де зібрались представники влади та громадськості, керівники організацій і підприємств області та району. Відкривав виставку його директор Олександр Остапюк, акцентуючи увагу на особистому знайомстві із Данилом Лаврентійовичомв 1998 році. Продовжив урочистості старший науковий працівник музею Фініковський Юрій, котрий розповів про історію формування архіву Д.Шумука у фондах закладу, а також провів першу екскурсію по виставці. Теплими спогадами про свого дідуся ділилася внучка Ніна Іванівна, що, до слова, прибула на Волинь зі своєю подругою Ольгою. Гості щиро зізнавалися, що були неймовірно вражені красою нашого краю, гостинністю її жителів. З особливими словами вдячності вони також зверталися до всіх, хто долучився до заходів по вшануванню пам’яті Данила Лаврентійовича. Із вітальними словами до присутніх зверталися: голова Любомльської районної ради Микола Сушик,редактор обласної газети «Волинь-нова» Олександр Згоранець, директор Волинського краєзнавчого музею Анатолій Силюк, директор школи с. Підгородно Надія Савосюк, депутат районної ради Захар Сокольвяк, учасник Норильського повстання, політв’язень Сергій Піддубенець та ін. Після численних виступів присутні також оглянули документальний фільм – «Данило Шумук». (Режисер М.Мащенко; автори сценарію – І.Драч,М.Горинь та ін. 1994 р.) По закінченні виставки, гості із Східної України із приємністю відвідали Шацькі озера, зокрема одну із «візитних карток» нашого краю - озеро Світязь. І пообіцяли, що цьогоріч ще обов’язково приїдуть сюди, на мальовничу волинську землю. В кінці свого візиту на Волинь, Ніна Іванівна також завітала в с. Воля Ковельська Ковельського району, де ще сьогодні проживають особисті друзі Данила Шумука - Павло Якович та Агрипина Луківна Кулики. Безперечно, що Данило Шумук цеунікальнапостать в українськомунаціонально-визвольномурусі, людина-легенда, символ боротьби за волю і незалежністьУкраїни. За своїпереконаннявідомийдисидент, борець і по¬літв’язеньпровів у польських, німецьких та радянськихтюрмах і концтаборах42 роки, 6 місяців і 23 дні, що без сумнівів робить його справжнім феноменом у світі. Виставка «Незламний борець за волю України», присвячена життєвому та творчому шляху Данила Шумука, діятиме до липня цього року. Тож, до зустрічі у стінах Любомльського краєзнавчого музею!!! Для довідки: ДанилоШумук народився 28(30) грудня 1914 року у селянській родині в с. Боремщина Володимир-Волинського повіту (нині Любомльський район). В сім’ї він був останньою, дев’ятою дитиною. Навчався у місцевій школі, де найкращі оцінки мав з географії, історії і природознавства. З юних літ молодий хлопець захопився ідеями Комуністичної партії Західної України. Уже в 1931 році Данило організував повітовий комітет Українського селянсько-робітничого соціалістичного об’єднання, і став керівником його пропагандистського відділу. Згодом бере участь у створенні підпільних райкому комсомолу та райкому партії. За свою діяльність був неодноразово арештований польською поліцією, відбував ув’язнення у тюрмах Любомля і Ковеля. У травні 1935 року польський суд у м. Ковель засудив Данила Шумука за участь в комуністичному підпіллі на 8 років ув’язнення. Покарання відбував спочатку в м. Ломжі під Східною Прусією, а з грудня 1938 року — в м. Білосток у Польщі. В травні 1939 року був звільнений за амністією. Деякий час працює вчителем в школі с. Підгородно, згодом кредитним інспектором банку в м. Любомль. У травні 1941 року Данила Шумука призвали до армії. Спочатку потрапив на будівництво дотів у Львівську область, потім з його групи було сформовано штрафний батальйон, який відправили на передову. Брав участь в боях на території Житомирської, Чернігівської, Київської областей. Влітку 1941 року потрапив у полон. Протягом серпня — вересня перебуває у сумнозвісному німецькому концтаборі в м. Хорол, на Полтавщині, звідки зрештою тікає. Повертаючись додому через Східну Україну, Данило дізнається про жахіття Голодомору 1932-1933 років, масові репресії серед місцевого населення й остаточно усвідомлює злочинну суть сталінського режиму. У 1943 році Данило Шумук, за рекомендацією друзів з ОУН, вступає в лави Української Повстанської Армії. Тут його призначають політичним інструктором. Діяв на території Волині під псевдо «Боремський», «Борис». В 1944 році зі своєю групою він перебуває на Житомирщині, де згодом стає провідником округи. 28 лютого 1945 року на Київщині був схоплений радянськими службами. Військовим трибуналом спочатку був засуджений до розстрілу, згодом вирок змінили на 20 років ув’язнення. Перебував у в’язницях Києва, Рівного, потім в м. Архангельськ, Дудінка, Каєркан. Навесні 1946 року був переведений в Норильський концтабір. Тут організував підпільну «самодопомогову організацію», брав участь в організації відомогоНорильського повстання в травні - серпні 1953 року. Після придушення виступу політв’язнів Д. Шумук етапом був відправлений в Красноярськ, потім у Володимирську тюрму, далі - в табори Тайшета Іркутської області. В серпні 1956 року достроково звільнений по амністії. Повертається на Волинь, згодом сім’я переїжджає на Дніпропетровщину. Тут Данило деякий час працює в колгоспі. У листопаді 1957 року, за відмову співпраці з органами КДБ йогознову арештовують. Суд у м. Луцьку ухвалив вирок: 10 років ув’язнення за «антирадянську агітацію». Термін відбував у Воркуті, Тайшеті (с. Вихорівка), Мордовії. Звідти 21 жовтня 1967 року переведений до Києва і 20 листопада, цього ж року, звільнений. Поселився в м. Богуслав на Київщині, тут працював на різних роботах. Весь вільний час віддавав опрацюванню своїх спогадів. В 1968 року в Києві зблизився з «шістдесятниками»:Іваном Світличним, Євгеном Сверстюком, Василем Стусом, Аллою Горською та ін. 12 січня 1972 року КДБ знову заарештовує Данила Шумука — за написання спогадів, розповсюдження «антисоветскойлитературы» та «антисоветскуюагитацию и пропаганду». Київським облсудом був засуджений до 10 років таборів особливо суворого режиму та 5 років заслання. Відбував покарання в Мордовії, табір Сосновка. На той час в Парижі вийшла перша книжка його спогадів «За східним обрієм» (1974 р.). У 1979 році Данило Лаврентійович став членом-засновником Гельсінської групи у місцях позбавленняволі й Української Гельсінської групи. 1 березня 1980 року політв’язень був етапований до табору в с. КучиноЧусовського р-ну Пермської обл., згодом до табору станції Всехсвятська. В 1982 році Шумук переведений на заслання в с. Каратобе Уральської обл. (Казахстан). Відбувши повний термін ув’язнення, 4 січня 1987 року виходить на волю. На вимогу парламентарів Канади і США, світової громадськості, Данилу Шумуку дозволили виїхати в м. Торонто (Канада). Того ж року його було запрошено в Білий дім, на особистий прийом до президента США Рональда Рейгана. Як вільна людина, Данило Шумук подорожує, виступає з доповідями в багатьох містах Канади, США, Франції. Часто з візитами перебував в Україні. В липні 1998 року разом з дочкою Вірою відвідав рідну Волинь. Перебуваючи у м. Любомль, завітав у місцевий краєзнавчий музей. В 2002 році Данило Шумук остаточно повернувся в Україну. Проживав із донькою Вірою в м. Красноармійськ Донецької області. Тутвін і помер 21 травня 2004 року. Похований на міському кладовищі. Данило Шумук є автором книг спогадів: «За східним обрієм: Спомини», «Пережите й передумане: Спогади й роздуми українського дисидента-політв'язня з років блукань і боротьби під трьома окупаціями України (1921–1981)», «Із ГУЛАГу — у вільний світ». Уже посмертно, 8 листопада 2006 року, за громадянську мужність, самовідданість у боротьбі за утвердження ідеалів свободи і демократії та з нагоди 30-ї річниці створення Української Громадської Групи сприяння виконанню Гельсінських угод Данило Шумук був нагороджений Президентом України орденом «За мужність» І ступеня

Туристичний путівник "Любомль" презентований у Любомльському музеї

музей — Fri, 13 Feb 2015 15:34:15 GMT

11 лютого у залі Любомльського краєзнавчого музею відбулася презентація свіжого видання – туристичного путівника по нашому місту із однойменною назвою «Любомль», який з’явився у світ 2014 року у Любомльській райдрукарні. Головні ініціатори його створення та творчі редактори: вчитель історії Любомльської ЗОШ № 3 Ігор Красицький, директор Любомльського краєзнавчого музею Олександр Остапюк, методист Любомльського районного відділу освіти Лариса Солом’янюк. У брошурі вигідного формату використано історичні публікації Олександра Остапюка, фото з фондів Любомльського музею та приватних колекцій. Путівник включає статті про минуле і сучасне міста, його сакральні архітектурні пам’ятки, видатних історичних постатей. Опубліковані фото відомих уродженців м. Любомль. Змістовний ілюстративний матеріал розміщено у розділах «Увіковічнення історії», «Любомль сучасний», «Будні міста». На урочистій презентації, ведучою якої була науковий працівник музею Юлія Хвас, слово мали співредактори путівника: Ігор Красицький, який розповів про робочі та організаційні моменти, Олександр Остапюк, який поділився думками про вибір матеріалу і вдосконалення цього видання в майбутньому, Лариса Солом’янюк, котра звернула увагу на основні аспекти діяльності колективної творчої лабораторії. Учасники та гості заходу мали змогу за допомогою відео-проектора продивитися фото-слайди зі сторінок путівника із логічним вербальним супроводом учениці та екскурсовода музею ЗОШ № 3 Оксани Білоус. Вона озвучувала викладені у виданні тексти. Окрім цього, присутні на презентації здійснили реалістичну та барвисту відео-подорож вулицями нашого міста, переглянувши тематичний фільм. З нагоди пам’ятної події з вітальним виступом до винуватців дійства звернувся голова міської ради Любомля Роман Ющук, подякувавши за вдалу рекламу місту та побажавши подальшого натхнення талановитій творчій команді і успішних втілень цікавих та корисних проектів. Зі словами подяки звернулися також методист районного відділу освіти Галина Ващук, вчитель історії Городненської ЗОШ Василь Загура, директор Любомльської районної друкарні Володимир Солом’янюк. Він принагідно представив аудиторії різні видання місцевого значення, зокрема виданий у 2014 р. поважний збірник «Орденоносці та знані люди Любомльщини». Поява туристичного путівника «Любомль» свідчить про стійкі патріотичні почуття людей до свого міста. Автори створили напрочуд гармонійну і позитивну атмосферу свята. Бо, посеред нинішнього неспокою та непостійності, кривавого часу, який захопив нашу країну, такі заходи створюють відчуття внутрішнього комфорту, згуртованості і витривалості. Як зазначено в анотації путівника, «місто Любомль є важливою частиною місцевості, де зберігаються значні пам’ятки історії, цінуються звичаї і традиції, презентуючи цікаву поліську культуру». Нехай же наша культура, представлена виданнями різних типів, буде цікавою для ознайомлення і вивчення жителям нашого міста і його гостям з інших куточків країни і світу.

Фонди музею поповнились унікальним архівом політв'язня Данила Шумука

музей — Mon, 29 Dec 2014 10:47:24 GMT

Нещодавно фонди Любомльського краєзнавчого музею поповнились унікальною колекцією – власним архівом, бібліотекою, особистими речами відомого українського політв’язня і дисидента, учасника українського руху опору Данила Лаврентійовича Шумука (1914-2004). Матеріали, що висвітлюють життєвий шлях борця за волю України, напередодні ювілею з дня народження, були передані його внучкою Калач Ніною Іванівною, яка проживає в м. Красноармійськ Донецької області.

В кінці січня 2015 року в Любомльському краєзнавчому музеї планується проведення виставки з нагоди 100-річчя від дня народження Д.Шумука,а також заплановано випустити черговий номер «Краєзнавчого вісника», присвяченого пам’яті відомого політв’язня, що виходить на сторінках районної газети «Наше життя».

Для довідки.:

Данило Шумук - це унікальна постать в українському національно-визвольному русі. Відомий дисидент, борець і політв’язень. 42 роки, 6 місяців і 23 дні проведені ним у тюрмах, концтаборі і засланні в боротьбі і свободу українського народу.

Народився 30 грудня 1914 року в селянській родині в с. Боремщина Володимир-Волинського повіту ( нині Любомльський район). В сім’ї Данило був останньою, дев’ятою дитиною. Ще з малих літ йому важко було збагнути природу людей і зрозуміти, чому так багато і з таким завзяттям люди спричиняють одне одному горе, біль і нещастя, а так мало роблять доброго, приємного. В повшехній школі найкращі оцінки мав з географії, історії і природознавства. Родина мала 8 десятин землі, садок і пасіку. З 1926 року батьківська хата стала неофіційною «хатою-читальнею». Брат Данила, Антон, організував в селі осередок Сільробу, що був під впливом КПЗУ. Але після розколу в партії брат відійшов від політичної діяльності, а молодший Данило поставив собі за ціль стати справжнім борцем за правду на залишеному братом шляху.

Під час виборів, у 1930 році, до Сенату Польщі, познайомився з кандидатом Миколою Хімчиним, який почав йому висилати газети і журнали зі Львова. Сприймаючи ідеї визвольної боротьби проти польської окупації, готував себе до майбутніх подвигів. У 1931 році до нього в село, по рекомендації М.Хімчина приїхав голова Ковельського окружного комітету Сельробу Петро Оксенюк і запропонував від імені Центрального Комітету організувати повітовий комітет Сільробу в Любомльському повіті. Таке доручення його окрилило і надало наснаги об’їздити села повіту і підготувати симпатиків.

Незабаром було скликано повітові збори у с. Нудиже. Головою комітету обрали найстаршого за віком Склянчука з с. Нудиже, секретарем Криласа з с. Головно, а Данила керівником пропагандистського відділу. В більшості сіл були засновані сільські комітети Сільробу. Вся робота велась підпільно. Постійно переслідувала польська поліція, розганяла збори і штрафувала за кожну дрібницю. Батькові не під силу було платити великі штрафи і він сварив сина щоб той залишив громадську роботу, але його душа прагнула активної діяльності.

В червні 1932 року до нього прийшов посланець з села Хворостів Володимирського повіту /нині Любомльського району/ від Тимоша Кавецького з пропозицією про зустріч. Кавецький Тиміш на той час був активним сельробівцем і членом КПЗУ, керував у селі аматорським драматичним гуртком. Під час зустрічі у с. Хворостів він познайомив його з молодим симпатичним чоловіком. Згодом йому стало відомо, що це був член ЦК КПЗУ Степан Заголюк, родом з с. Хворостів, що жив у Львові /в 1936р. він загинув під час громадянської війни в Іспанії, будучи в складі протифашистської «Інтернаціональної Бригади»/. Тоді, на конспіративній квартирі С. Заголюк /партійне псевдо – «Біб»/ похваливши його за активну роботу в Сільробі запропонував перейти на підпільну роботу і організувати на Любомльщині підпільні райкоми комсомолу і партії. Через два тижні в Скибському лісі з участю С. Заголюка було проведено першу комсомольську конференцію, де всіх прийняли в комсомол, а Данила обрали секретарем райкому комсомолу. Через деякий час було створено і райком партії. Після пропагандистської акції «За мир», на якій звинувачувався польський уряд в мілітаризації країни, польська поліція провела арешти. На дві доби затримали й Данила. Потім послідували другий, третій, четвертий арешти. За п’ятим жорстоко катували. Данило тримався стійко і нікого не видавав. Говорив, що сам розвішував прапори, розповсюджував літературу.

Два місяці тримали і допитували у Любомльській повітовій тюрмі, а потім перевезли у Ковельську. В 1935 році польський суд у Ковелі засудив Данила Шумука за активну діяльність в КПЗУ на 8 років тюрми, відправивши до м. Ломжі під Східною Прусією. В тюремних камерах він постійно займався політосвітою, вивчав економіку, гартував характер.

В травні 1939 року був звільнений по амністії, просидівши в тюрмі п’ять років і 4 місяці. На волю вийшов вже безпартійним, бо роком раніше КПЗУ, за наказом Сталіна, як партію «націоналістичну», було ліквідовано. Проте Шумук, як і його товариші-політв’язні, почувався комуністом і разом з ними восени того ж року радісно чекав однодумців зі Сходу. Вигляд Червоної Армії, яка вступила на західноукраїнські землі, вразив: виснажені вояки, виснажені коні, обдерта амуніція. Не такою уявляв визвольну армію передової держави. Однак втішав себе тим, що чогось не розуміє, не знає.

Та невдовзі почали давати отруйні плоди жорстоко впроваджувана на приєднаних до СРСР західноукраїнських землях тоталітарна сталінська політика – з усім набором її репресивних заходів: насильницькою колективізацією, виселенням до Сибіру, арештами і переслідуваннями. Данило почав працювати учителем в своєму селі Підгородно, здавши екзамени екстерном за середню освіту і поступив на заочний відділ педінституту. Через протиріччя з директором школи перейшов працювати у банк м. Любомль.

У травні 1941 року Шумука призвали до армії. Він потрапив на будівництво дотів, де працювали «неблагонадійні», зокрема члени КПЗУ. Коли почалася війна, з них сформували штрафний батальйон і відправили на передову.

У безладді й хаосі перших місяців війни, то там, то тут потрапляючи під вогонь, вимучені й часто покинуті напризволяще своїм командуванням, оточені фашистами з усіх боків, червоноармійці масово здавалися в полон.

Серед військовополонених опинився й Данило Шумук. Величезну кількість людей німці погнали до окупованого на той час Хорола, на Полтавщині, де на місці цегляного кар’єра, просто неба у глинищі, влаштували концтабір. То була сумнозвісна «Хорольська яма». Їсти давали раз в день. Люди вмирали від холоду, голоду, виснаження. Трупи не підбирали по два, три дні. Вже почав думати, як би то зробити так, щоб його застрелили. Але зустрівши трьох земляків, вирішили організувати побіг. Зробивши підкоп і перерізавши огорожу йому тільки одному з групи пощастило втекти.

Вирішив пробиратися додому, на захід. Його шлях через Східну Україну був шляхом прозріння, зневіри і відчаю. Бачачи мертві села дізнався від людей всю правду про голодомор 1933 року.

Ризикуючи життям дістався до рідного села Боремщина. Дружина з двома дітьми перелякано сказала, що його вже жде українська поліція, щоб скатувати як комуніста. Допомогла вчителька місцевої школи, дочка священика Ніна Зелінська, яка була членом ОУН і з якою раніше він працював до війни в школі. Вона підготовила йому «авсвайс» на інше прізвище і проінструктувала, що його зустрінуть в поїзді Холм-Київ. З пригодами дістався до Києва, а в січні 1942 року змушений був втікати на Рівненщину. Працював на різних людей і господарствах.

В 1943 році Шумук став на новий шлях і по рекомендації друзів з ОУН, щоб не бути вивезеним на роботу в Німеччину, пішов в УПА. За останні роки він дізнався стільки правди за життя в СРСР і методи керування державою комуністами, що в його свідомості вже не залишилося віри до комуністичної ідеології. Допомогла йому налагодити зв’язки з УПА колишня вчителька з с. Підгородно, а на той час вже активний член ОУН Ніна Зелінська, яка працювала в гебітскомісаріаті в Любомлі. В березні 1943 року він вже проходив ідейно-політичний вишкіл в УПА і призначається політичним інструктором УПА, під псевдо «Боремський». Хоча він і не повністю схвалював дії УПА, особливо СБ, проте вважав, що УПА на той час була єдиною силою яка могла згуртувати народ проти режимів Гітлера і Сталіна. В лавах УПА він познайомився з багатьма патріотами, які боролись і вірили в майбутню вільну Україну.

Після відступу німецької армії Шумук з своєю групою діє на Житомирщині. Його призначають провідником округи. Але він бачив, що в військовому плані вони вже не переможуть і пропонував повстанцям легалізуватись, молоді поступити в вищі учбові заклади, займати керівні посади і з часом змінити ідеологію радянської системи. Він розпускає по домівках свою групу повстанців, а через деякий час на його слід вийшли чекісти.

- Сам я не стріляв ні в більшовиків, ні в німців, - писав пізніше в своїй книзі Данило Лаврентійович – але як інструктор бував у боях. Бачив подвиг повстанців під Загоровом. І хоч у нього були свої погляди на методи боротьби УПА він пише: «... боротьбу за незалежність України я схвалюю завжди, хто б її не вів».

28 лютого 1945 року в одному із сіл Богуславщини, під час облави Шумук був арештований. Після довгих місяців слідства Військовий трибунал засудив Данила Лаврентійовича за участь в УПА і «за зраду батьківщині» до найвищої міри покарання – розстрілу. Сорок п’ять діб він провів у тюремному підземеллі, у камері смертників, щоночі чекаючи виклику на останню розправу. Згодом, враховуючи те, що за Данилом Шумуком не було вбивств, смертний вирок замінили 20 роками каторги.

В тюрмах і таборах Д. Шумук мужньо боровся з сваволею адміністрації, організувавши для цього, як досвідчений підпільник, українську «самодопомогову організацію» в Норильському таборі.

На каторгу його шлях проліг через Київ, Архангельськ і морями океанами до порту Дудінка. Навесні 1946 року був переведений в Норильський концтабір. Від важкої праці, побоїв і принижень ледве тримався на ногах. У таборі він став учасником підпільного руху. Тут йому знадобився досвід перебування у польській тюрмі в Ломжі. В 1953 році – році смерті Сталіна, влітку на знак протесту проти розстрілів політв’язнів у третьому каторжанському таборі міста Норильська організував страйк. Страйк був придушений кулеметами, але Шумука доля вберегла.

Після придушення повстання в таборах Норильська Шумук етапом був відправлений в Красноярськ. В Красноярській тюрмі сидів в одній камері з Мелентієм Семенюком /у 1990-х роках очолював Братство Вояків УПА Волинської області/. Після Красноярської тюрми перевели Данила Шумука у Володимирську тюрму, де провів рік. Подальший шлях був у табори Тайшета Іркутської області.

В серпні 1956 року комісія при Президії Верховної Ради СРСР переглянула справу Данила Лаврентійовича і його достроково звільнили з ув’язення. Проте в рідному селі Боремщина жити не дали. За хатою було влаштовано стеження, часто заходили «гості» з КДБ, аби щось вивідати про націоналістів. У такій гнітючій атмосфері дочка Віра попросила переселитись в іншу область.

25 березня 1957 року Шумуки були вже на Дніпропетровщині. Працював у колгоспі. Данило почав будівництво нового власного дому. За літо хата була зведена і накрита очеретом. Кедебісти ввічливо пропонували домовитись про співпрацю. Шумук відмовився з ними співпрацювати, тому почали на нього заводити різні справи по ОУН і ін., але з того в них нічого не вийшло. Тоді почали шити антирадянську пропаганду на підставі листування та деяких усних висловлювань. Після повернення з заслання Данило Шумук політичною діяльністю не займався, тільки в душі кипіла ненависть до тоталітарного режиму. У листопаді 1957 року його знову заарештовують і засуджують на 10 років за «антирадянську агітацію». Суд відбувався в м. Луцьк. Гірко йому було чути на суді брехливі показання завербованих односельчан.

Після суду Данило Лаврентійович вирішив для себе, що він зобов’язаний сам розповісти громадськості про свій життєвий шлях. Він розумів, що його розповідь не припаде до душі як комуністам, так і ОУН, як полякам, так і росіянам та німцям. Не будучи пристосованцем він прагнув тільки до істини.

І знову етап Київ-Москва-Воркута. Почав писати спогади. Декілька раз ті записи у нього вилучали, а він знову починав писати. Через деякий час перевозять в Ташкент, пізніше у Мордовію.

Восени 1967 року, після закінчення десятирічного ув’язнення, Д. Шумук був звільнений. На той час його родинне життя розпалось. Йому дали дозвіл на помешкання в м. Богуславі на Київщині, де його вперше заарештувано НКВС. Працював сторожем в піонерському таборі. Весь вільний час віддавав опрацюванню своїх спогадів.

З Богуслава Шумук мав змогу в травні 1968 року навідатись до свого рідного села Боремщина, а також бувати в Києві де зблизився з середовищем молодої творчої інтелігенції – покоління так званих «шестидесятників». Він сприйняв їх «дисидентський» рух за українське національне відродження.

Під час перебування на волі з 1967 по 1972 рік Д. Шумук написав усі свої спогади , які були передруковані в машинописних копіях і шляхом самвидаву частково поширені. Але з матеріалів, що потрапили за кордон, в цілях конспірації зв’язки з шестидесятниками були вилучені. На той час він вже познайомився з Євгеном Сверстюком, Василем Стусом, Іваном Світличним і іншими відомими «шестидесятниками».

Під час арештів 12 січня 1972 року кадебісти знайшли його рукописи на п’ятьох квартирах. Його арештували і знову звинуватили в «антирадянській агітації і пропаганді». У липні того ж року Київський обласний суд засудив Шумука на 10 років утримання під вартою у таборах особливо суворого режиму та п’яти років заслання. Відбував покарання в Мордовії. Тоді Данило Шумук звернувся до Президії Верховної Ради СРСР з відмовою від радянського громадянства. За третім разом йому відповіли, що це він може зробити після закінчення терміну заслання. Коли він відбував строк в Мордовії , в Парижі вийшла перша його книжка «За східним обрієм» /1974р./.

В таборах Д. Шумук захворів виразкою шлунку, іншими хворобами. 1978 року став інвалідом другої групи. Тоді політв’язні Едуард Кузнєцов, Олексій Мурженко, Михайло Осадчий, Василь Романюк звернулися до парламенту Канади /там проживали родичі Шумуків/ з проханням докласти зусиль для звільнення Д. Шумука, бо стан його здоров’я був катастрофічний. З листопада 1978 року парламент Канади одноголосно ухвалив резолюцію – клопотатися перед урядом СРСР про звільнення довголітнього в’язня. Про його звільнення піклувався особисто правозахисник Андрій Сахаров у Москві та міжнародні організації. У 1979 році Данило Лаврентійович став членом-засновником Гельсінської групи у місцях позбавлення волі й Української Гельсінської групи. На захист Д. Шумука виступили всі цивілізовані країни, основні міжнародні радіостанції.

Відбувши свій строк від початку до кінця, вже перебуваючи в Казахстані, 4 січня 1987 року на вимогу парламентарів Канади і США, світової громадськості, Данилу Шумуку дозволили виїхати до міста Торонто в Канаду.

Там, у Канаді, в 1991 році вийшла його третя книжка «Із Гулагу у вільний світ». У 1987 році, Д. Шумук, як багатолітній в’язень сумління, був запрошений на прийом тодішнім президентом США Рональдом Рейганом. Він часто виступав з доповідями в США, Канаді і в Аргентині. Його декілька раз вітали у Франції, де він зустрічався з молоддю ліцеїв Парижу.

Та нещастя не полишали Д. Шумука. На вулиці багатолюдного міста в Канаді його збив автомобіль, переїхавши через нього. Увесь переламаний, після багатьох хірургічних втручань, він все ж таки вижив. Жив в основному за кошти отримані як страховку за травми. Пізніше проживав у будинку престарілих.

Після проголошення незалежності України неодноразово приїжджав в рідний край. 30 грудня 1994 року Українська Всесвітня Координаційна Рада влаштувала вечір присвячений 80-літтю Данилові Шумуку, який відбувся в музеї літератури України у Києві. Там виступали з вітаннями Іван Драч, Євген Сверстюк, Михайло Горинь, Євген Пронюк і Василь Овсієнко.

Українська громада в діаспорі завжди підтримувала Данила Лаврентійовича. Заходами філії Українського Національного Об’єднання Торонто-Захід, Відділу Організації Українок Канади і Української Стрілецької Громади в Торонто 28.01.1995р. влаштовано вечір, присвячений Данилові Шумуку з нагоди його 80-літнього ювілею. Президентом УНР в екзилі, Д. Шумук був нагороджений «Грамотою заслуг».

9 грудня 1998р. Данило Лаврентійович був в Києві з нагоди 10-річчя створення першої антикомуністичної організації – Української Гельсінської спілки. В серпні того ж року разом з дочкою Вірою відвідав село Боремщину і Любомльський краєзнавчий музей. В музеї відбулась тепла зустріч, де він подарував школам міста і музею свою книгу «Пережите і передумане», яка була перевидана в Києві. На наше прохання організував передачу великої кількості українських книг з інституту Дослідів Волині і організації УНО Торонто-Захід, а також книги радянських дисидентів, які надруковані за кордоном.

До 80-річчя Д.Шумука був знятий документальний фільм М. Мащенком, співавтором якого був і Іван Драч.

Такі борці за справедливість як Д. Шумук не бувають щасливими. Але після теплих зустрічей в Любомлі, він сказав: «Я щасливий, що ми маємо кольори свого прапору, державну символіку і вірю, що Україна стане нарешті багатою демократичною європейською державою». Останні роки життя Данило Лаврентійович провів на Україні, залишивши Канаду і повернувшись до дочки Віри в Донецьку область. Помер у 2004 році. У рік його 90-річчя хоронили Данила Шумука скромно. Донька, місцевий журналіст, приятель останніх років життя, та ще кілька людей. Дочка, Віра Данилівна, під час зустрічі в Любомлі у 1998 році передала в краєзнавчий музей частину фотографій і документів Д. Шумука.

Друзі з Київського дисидентського середовища згадували про нього так: «Ми, в той час ще молоді українці-київляни, познайомилися з Данилом Шумуком і стали з ним друзями невдовзі після його звільнення 1967р. з мордовських таборів. Це були світлопам’ятні 60-ті роки національного піднесення в Україні, ознаменовані іменами Євгена Сверстюка, В’ячеслава Чорновола, Валентина Мороза, Івана Світличного та багатьох інших речників національної ідеї. Д.Шумук повстав перед нами досвідченим, загартованим борцем за справу вільної України і мучеником за неї, маючи вже в той час трагічний стаж в’язня польських, німецьких та совєтських тюрем і концтаборів. З Шумуком було цікаво розмовляти, у нього було чого повчитися, він справляв враження людини самовідданої, щирої, відвертої, яка йде лиш за голосом своєї совісті і над усе цінує Правду, Людяність, ненавидить всяке лицемірство й пристосуванство, навіть в ім’я ідеї».

ВИСТАВКА «ОДЕРЖИМИЙ ЛЮБОВ’Ю ДО РІДНОГО КРАЮ»

музей — Thu, 18 Dec 2014 15:21:39 GMT

17 грудня 2014 року у Любомльському краєзнавчому музеї відбулося відкриття виставки, присвяченої 100-річчю від дня народження засновника музею Дмитра Остапюка. 100 років Дмитру Остапюку виповнилося 20 листопада цього року. Вшанування світлої пам'яті сподвижника, відданого сина своєї землі, людини, яка щиро трудилася у царині історії, зокрема краєзнавства, організатора музейництва на Любомльщині проводилось під гаслом «Одержимий любов’ю до рідного краю». Навіть загальні факти його біографії є більш, ніж промовистими. Дмитро Олександрович Остапюк — відомий волинський краєзнавець, активіст пам’яткоохоронної справи, вчитель історії, дослідник археологічних пам’яток, організатор і активіст музейництва на теренах Любомльського району. Зібрав одну із унікальних музейних колекцій, яка сьогодні не втратила свого значення і є вагомим джерелом для наукових досліджень. Народився наш видатний земляк 20 листопада 1914 року в селі Висоцьк Бережецької волості Володимир-Волинського повіту (тепер — село Висоцьк Штунської сільської ради Любомльського району) в бідній селянській родині. У 1922 р. Дмитро почав ходити в Висоцьку загальну школу. Закінчивши в 1929 р. школу, хлопець пішов у найми. В 1934 році вдалося влаштуватись землекопом на меліорації річки Неретви. На початку 1930-х років познайомився з підпільниками КПЗУ. Перейнявши їхній світогляд, у своєму і сусідніх селах Дмитро Остапюк організував декілька трійок КПЗУ. 1935 року був уже секретарем підпільного осередку в с. Висоцьк і водночас членом підпільного райкому, що знаходився в с. Штунь. Почались переслідування дефензиви. У 1936 р. Дмитра Остапюка мали забрати в польську армію, але після декількох арештів і допитів він був знову затриманий за розповсюдження підпільної літератури і листівок серед селян і в 1937 р. засуджений польським судом на п’ять років політув’язнення з позбавленням всіх прав на вісім років. Під час слідства сидів у Ковельській тюрмі, а після вироку Любомльського суду аж до 1939 р. відбував покарання в Польщі у м. Короново. Коли в 1939 р. фашистська Німеччина напала на Польщу, тюремна адміністрація і сторожа послабили охорону. Політв’язні розбили в’язницю, і Дмитро Остапюк повернувся додому. Після приходу Червоної Армії був обраний секретарем Висоцької сільської Ради, потім – секретарем Бережецького волосного виконавчого комітету. Працював начальником лісодільниці в с. Сьомаки Маціївського району. З початком війни був в евакуації, потім з 1941 року – на фронті. Після важкого поранення у 1942 році тривалий час лікувався. В жовтні 1944 року повернувся на фронт. 1945 року Дмитро Остапюк демобілізований з лав Червоної Армії і оселяється у місті Любомлі. Працював начальником планової комісії райвиконкому, направлений у Львівську партійну дворічну школу, де навчається з 1947 по 1949 рік. З 1949 по 1952 рік – голова Ратнівського райвиконкому. Очолював різні господарські установи в Олиці, Любомлі. Згодом працює на посаді директора Висоцької 7-річної школи, викладає історію. Звідси й розпочався шлях краєзнавця Дмитра Остапюка. Згодом переїхав у Любомль на посаду директора кінотеатру. Щоб мати можливість їздити по району, працював уповноваженим «Вторчормету». Об’їздив усі села району, збирав і замальовував експонати. До речі, мав великі здібності до малювання. Зібравши особисту колекцію цікавих речей, прийшов до висновку, що ці речі повинні бачити всі жителі району. Так і зародилася думка про створення краєзнавчого музею в Любомлі. У 1962 р. Дмитро Остапюк був призначений завідувачем Любомльського планетарію, де мав більше можливості займатися вивченням історії рідного краю. Потім керував історико-краєзнавчим гуртком та гуртком астрономії в тодішньому Будинку піонерів. З 1964 по 1969 р. викладає історію в Любомльській середній школі №1. Йому вдалося пробудити в учнів інтерес до історії, а головне – палку любов до тої місцини, де вони народилися і жили. Свої уроки він постійно поєднував з екскурсіями по місту; часто організовував з учнями археологічні розкопки на території колишнього замку, водив їх на городище. Деякі учні через двадцять років після закінчення школи писали йому листи, заходили до нього, щоб подякувати за науку і приділену велику увагу до їхніх юних сердець. З початку 1960-х років Дмитро Остапюк, опрацьовуючи матеріали архівів Луцька і Львова, склав велику картотеку історичних довідок. Почав клопотатися про необхідність створення краєзнавчого музею, але цього разу не досяг мети. Проте, не гаючи часу, пише історію Любомля – у нього була мрія створити книгу про це місто, і над нею він працював тривалий час. Щоб зберегти історію для нащадків, він запропонував створити Любомльський краєзнавчий музей. У той час у Дмитра Олександровича вже була приватна колекція з археології, нумізматики, письмових документів. Ним вже була зібрана непогана колекція кам’яних знарядь праці. Було багато й інших експонатів, які він збирав протягом кількох десятиліть, об’їздивши всі села району. Любов до рідного краю і фанатична відданість історії сприяли тому, що йому було довірено зайнятись створенням музею наприкінці 1960-х років. У 1970 році в центрі Любомля було побудоване триповерхове приміщення, і третій поверх вдалось виклопотати під краєзнавчий музей. Дмитро Остапюк витрачав час на придбання меблів у приміщення музею. Особисто складав проекти вітрин і замовляв їх в організаціях. Їздив по інших музеях з метою перейняття досвіду оформлення залів. Налагоджував зв’язки з Холмським регіональним музеєм у Польщі і вирішив оформляти експозицію за їхнім зразком. Велику допомогу в наукових консультаціях по оформленню експозиції надали працівники Волинського краєзнавчого музею. Постійно спілкувався з відомими волинськими краєзнавцями Г. Гуртовим, Ковальським, Лаховським та ін. На той час працівники Холмського музею подарували Любомльському музею багато цікавих експонатів. Місцеві жителі також почали приносити речі. Здавалося, все йде добре, але нагадували про себе тюремне ув’язнення, поранення на фронті, погіршення відносин з ідеологічними працівниками району. Дмитро Остапюк робив усе надійно, у всьому любив порядок. А тут виявилося, що є план і його треба виконувати швидко і без належного детального обдумування. І він змушений був розрахуватися з роботи. Перша неофіційна екскурсія в музеї була проведена 9 травня 1973 року для польської делегації, яка прибула на свято. Музей був офіційно урочисто відкритий 28 травня 1973 р. У день відкриття музею Дмитро Остапюк зробив приємний запис у книзі відгуків. Але й після того, як Дмитро Олександрович залишив музей, він не покинув краєзнавчої роботи: зібрав цікаву бібліотеку; продовжував займатися нумізматикою і філателією; постійно шукав історичні матеріали про місто і район. Хоч стан здоров’я Дмитра Остапюка значно погіршувався, не було вже можливості їздити до архівів, закінчити книгу про Любомль, він все-таки вірив, що вона буде написана, прийде до молодого покоління і продовжить його справу. Помер відданий краєзнавець 24 липня 1984 року. Похований на місцевому кладовищі. Вступне слово на початку заходу мовив директор краєзнавчого музею Олександр Остапюк, син засновника музею. Олександр Дмитрович представив гостей і провів першу екскурсію виставкою. Ведучі – працівники музею, – Юлія Демидюк та Тетяна Згоранець ознайомили гостей із фактами біографії та діяльності Дмитра Олександровича. Опісля усі відвідувачі переглянули відеофільм, що складався зі слайдів документів та фото, які висвітлюють життя і роботу Дмитра Остапюка. Із поважних гостей на святі з промовою виступили: директор Волинського краєзнавчого музею Анатолій Силюк, голова Любомльської районної ради Микола Сушик, міський голова м. Любомль Роман Ющук, начальник районного відділу освіти Василь Стрільчук, начальник районного відділу юстиції Віктор Фельмецгер, підприємець із с. Згорани Микола Кузьмич, начальник РЕС, земляк Володимир Остапюка, а також представники громадськості, які особисто були знайомі зі відомим земляком і мали можливість разом працювати деякий час, зокрема, це жителі м. Любомль – Євген Дибалюк та Андрій Богачевський. Виставка експонуватиметься протягом місяця. Запрошуємо всіх бажаючих торкнутися душею до цікавої минувшини нашого краю, у якій надзвичайно помітною і значимою є неординарна особистість Дмитра Олександровича Остапюка.

Виставка ікон "Святе материнство" у Любомльському музеї

музей — Wed, 03 Dec 2014 08:45:06 GMT

Виставка ікон під назвою «Святе материнство» відкрилась у Любомльському краєзнавчому музеї. Виставлені роботи були написані під час ІV Міжнародного пленеру іконопису, який відбувся 14-25 липня 2014 року у Центрі інтеграції в с. Замлиння Любомльського району (Карітас Луцької дієцезії). Організаторами мистецького заходу є: Генеральне Консульство Республіки Польща у Луцьку, Кафедра української мови Варшавського університету і середовище іконописців з Польщі, Волинська організація Національної Спілки художників України, Академія Мистецтв у Львові, Спілка польських художників Варшавського округу та головний ініціатор дійства – очільник Центру інтеграції, римо-католицький священик отець Ян Бурас. В урочистості взяли: польський консул з питань культури у Луцьку Кшиштоф Савіцкі, голова Волинської організації Національної спілки художників України Володимир Марчук, голова Любомльської райради Микола Сушик, начальник відділу культури Володимир Дячук, начальник відділу освіти Василь Стрільчук, отець Ян Бурас, настоятель Любомльського Св. Георгіївського храму отець Володимир, представники культурно-освітніх закладів Любомльщини, керівники установ та організацій. На виставці представлено більше 40 робіт іконописців України, Польщі, Італії. Діятиме вона до середини грудня цього року, далі помандрує населеними пунктами України та Польщі. Тож, до зустрічі на виставці!!!

Про що мовчить коріння лісове?

музей — Fri, 01 Aug 2014 07:05:32 GMT

Відповідь на це питання дає дивовижна виставка під назвою «Знайомі незнайомці з волинських лісів» Володимира Йосиповича Філіпчука у нашому музеї – майстра з непересічним талантом, свіжим і нестандартним мисленням, яскравою і гнучкою уявою.

Сукупність дерев’яних скульптур, представлених автором - це унікальні витвори природи. Але пластику і динаміку, на перший погляд звичайного коріння, зможе помітити далеко не кожен. Для цього необхідний тонкий внутрішній зір. Відчуття живої душі лісу. Лише тоді з кореня постануть працьовитий орач і танцюрист гопака, дроворуб-гуцул і дід Ох, людина-оркестр і ведмідь-диригент. Тільки у лісовій казці, створеній уявою і руками Володимира Філіпчука равлик - Павлик наздоганяє футболіста, а люб’язний дідько нюхає чарівну квітку. Пташино-звірине царство з дерева нікого не лишає байдужим. А фігурки з виразними характерами і їх промовисті назви: політик-обіцяльник, чиновник-підлабузник можуть багато сказати про чорно-білі моменти нашого сьогодення. Зображення трагічного виразу обличчя в людини під час повені, невтішно-сумний силует жінки, яка чекає чоловіка з війни, вражають своєю непідробною правдивістю. Зворушливими є жіночі образи: гордовита східна красуня Шахерезада, струнка купальниця. Приваблюють скульптурки комічно-іронічного спрямування, такі як: Статуя Свободи, Депутат, який голосує після побоїща у В.Р., Пам’ятник вождю. Цікавим і своєрідним є відображення місцевого колориту – корінь унікального вигляду із назвою Старий любомльський єврей.

Володимир Філіпчук і справді дарує лісові друге життя за допомогою любові до нього. Майстрові щастить у пошуках коріння і гілок виняткових форм, які роблять їх схожими на людські долі, бо кожна із них також є неповторною. Знайомі незнайомці волинських лісів на виставці в краєзнавчому музеї збагатять уяву глядача, подарують естетичну насолоду та допоможуть зрозуміти мовчазну і мудру мову дерев.

Подаємо коротку біографічну довідку про автора:

Володимир Філіпчук народився 23 лютого 1966 року у селі Пульмо Любомльського (тепер Шацького) району Волинської області. Закінчив Любомльське професійно-технічне училище №9. Працював будівельником у Любомлі, Ковелі, Луцьку, Миколаєві, Бресті, Москві, Владивостоці, на шахтах Нововолинська і Червонограда. З 2010 р. - завідуючий відділом районної газети «Наше життя». Володимир Філіпчук пише вірші, оповідання і повісті. Є автором трьох книг: поетичної - "Строки обветренных улиц”, та прозових - "Чому запізнюється поїзд", «Равлики-Павлики». Захоплюється малюванням та різьбленням скульптурок із гілок і коріння. Останнє – дарунок любомльських лісів, де часто буває і які дуже любить. Багато подорожує. У 2009, 2011 роках було організовано дві виставки його робіт: у Волинському краєзнавчому музеї та в обласному Управлінні лісового та мисливського господарства.

Любомльський краєзнавчий музей відзначив своє 40-річчя

музей — Tue, 04 Mar 2014 09:48:16 GMT

Один із найбільших районних музеїв у Волинській області відзначив свій 40-річний ювілей.

Любомльський краєзнавчий музей – унікальна установа не лише тому, що тут свято бережуть раритети і безцінні свідчення славної історії волинського краю та ведуть сумлінну дослідницьку роботу, а ще й тому, що має найбільші за обсягом фонди з-поміж усіх інших подібних установ області.

На теренах Любомльщини музей постав 1973 року. Першим його керівником став учитель, краєзнавець-колекціонер Дмитро Остапюк. Перша екскурсія у музеї відбулася 9 травня 1973 року. Згодом, 28 травня, відбулося й офіційне відкриття. 1976-го музей отримав звання народного. А 1993-го його очолив син Дмитра Остапюка – Олександр, який працює на керівній посаді уже 20 літ.

Традиційно упродовж року музей приймає до 5-7 тис. відвідувачів. Серед цікавих експонатів – колекції нумізматики, стародруки, матеріали про відомих уродженців краю.

З нагоди ювілею 26 грудня професійний колектив закладу привітали представники управління культури облдержадміністрації, колеги з інших музеїв Волині, краєзнавці, археологи, друзі та багато-багато інших шанувальників музейної справи.

Вшанування пам'яті Голодоморів в Україні у Любомльському краєзнавчому музеї

музей — Tue, 04 Mar 2014 09:09:33 GMT

До Дня пам’яті жертв голодоморів 23 листопада у Любомльському краєзнавчому музеї відбулися вечір-реквієм «Криваве сонце понад стінами плачу», відкриття однойменної документальної виставки музею та книжкової виставки районної бібліотеки «Свічка плакала – в скорботі».

У вступному слові директор музею Олександр Остапюк представив гостей від влади – голову райдержадміністрації Олександра Дзядука, начальника відділу культури і туризму Володимира Дячука, начальника відділу освіти Василя Стрільчука, завідувач відділу внутрішньої політики та зв’язків з громадськістю Ростислава Міщука, начальника районного управління праці та соціального захисту населення Василя Веремчука.

Ведучі заходу, наукові працівники музею Юлія Демидюк та Юрій Фініковський ознайомили присутніх із фактами жахливих сторінок історії нашого народу – катастрофи, яка могла зупинити життя всієї нації, зачитали вірші відомих поетів, що торкаються цієї тематики та спогади очевидців трьох голодоморів – 1921-1923, 1932-1933, 1946-1947 років.

Після тематичних розповідей о 16.00 було запалено свічку на вікні музею у знак вшанування пам’яті невинно вбитих українців. У всіх присутніх на заході в руці горіло по маленькій свічечці, що символізувало скорботу і вічну пам'ять.

Слово для виступу було надано голові райдержадміністрації Олександру Дзядуку, який закликав учасників заходу згадати у молитвах всіх тих, хто страждав і хто помер під час Голодомору, а також ніколи не допустити повторення схожих жахливих подій.

Начальник відділу освіти Василь Стрільчук поділився спогадами про долі своїх близьких. Житель міста Любомль, учасник визвольних воєн, репресований Дроздович Анатолій Васильович розповів про те, що він був свідком надання допомоги місцевими мешканцями голодуючим зі Східних областей України 1946-1947 рр.

Також у цей день за ініціативи та організації жителя м. Любомль, студента 2 курсу юридичного факультету Львівського університету Сергія Лончука у рамках заходів, присвячених до Дня голодоморів відбулося дві події:

демонстрація у залі музею фільму «Великий злам» автора та режисера Сергія Лисенка із серії «Невідома Україна» на тему голодомору;

акція «Запали свічку пам’яті» біля Меморіалу Борцям за волю України, створено композицію зі 150 свічок у вигляді хреста і напису «1932-33».

Біля Меморіалу горіло також кілька пластикових лампадок, які запалили свідомі жителі міста, імена яких, на жаль, невідомі.

Отже, про трагічні наслідки голодоморів, організованих комуністичним режимом, ми не маємо права забувати, зберігати святу пам'ять про невинно вбитих людей, чию дух і волю радянська влада намагалася придушувати нелюдськими і жахливо жорстокими способами.